Один з рецептів подолання кризи в економіці України
30 червня 2009 року в мерії міста Миколаєва за ініціативи мера В.Д. Чайки відбулась міжгалузева нарада з питань розвитку портів і суднобудування. Послухавши доповіді учасників наради, я прийшов до висновку, що учасники не мають комплексної програми розвитку суднобудування та судноплавства в Україні, бо в більшості не є фахівцями в цій отраслі. Судноплавство, до речі, займає третю сходинку в прибутках після торгівлі зброєю і наркотиках у світі. Тому що судноплавство та суднобудування є кінцевий продукт багатьох галузей національних економік розвинутих країн і дає можливість у достатньо великих обсягах конвертувати національні трудові та матеріальні ресурси у вільно конвертовану валюту на міжнародному фрахтовому ринку. Ще у 1870 році, після Громадянської війни, президент США У. Грант казав: "Країна, котра має великі експортні можливості і возить свої грузи на чужих судах і їх обслуговують чужі команди, - ця країна просто кидає свої гроші в море". При цьому національні підприємства виконують велику кількість заказів та мають гарантовані робочі місця в металургії, вугільній галузі, машинобудуванні, суднобудуванні і судноремонті та в галузі національного судноплавства, враховуючи систему морської освіти, та підвищує при цьому міжнародний імідж країни, як великої морської держави. При цьому різко пожвавлюється внутрідержавна торгівля з високим ступенем кооперації між різними галузями економіки країни. Історично так склалося, що Україна має великий потенціал, а по деяких пропозиціях металургійної, хімічної і сільськогосподарської промисловості займає положення близько до монопольного на міжнародних споживчих товарних ринках, а це означає, що виробник має право встановлювати свої правила експортних запродаж. На жаль, сьогодні більше 95% експортного потенціалу держави велетенськими суднами транспортується з українських морських портів іноземним флотом, що призводить до величезних недоїмок до державного бюджету. Схема, котра діє зараз, це велика кількість посередників на перепродажі с величезними прибутками іноземних трейдерів, а їх іноді буває по путі слідування судна до іноземного порту от 3 до 10, і коли наш національний продукт доходить до кінцевого пункту, то ціна виростає в рази, але вже не для нас. Яскравим прикладом вищевизначеного є факт державної політики по експорту української пшениці на світовому ринку сільгосппродукції. Коли, по суті, ми тішимо себе ілюзіями щодо спуртового нашестя на світовий ринок сільгосппродукції, натомість замовчуючи фінансовий бік справи. Виникає запитання: "Чи не втрачає імідж держава, коли її зерно скуповують по ціні набагато нижче в рази, ніж його вартість на світовому ринку? При цьому морські транспортні витрати на тонну сягають не більше 10-15 % його вартості". Населення Землі згідно з прогнозами ООН, буде стрімко рости, а це означає, що потрібно буде вдвічі підвищити випуск продовольства, щоб не була голодна планета, і як не за рахунок українських чорноземів виконати цю програму? Весь світ переходить на енергозберігальну технологію, випуск біопалива, Кабінет Міністрів і Верховна Рада готує низку законів. В Європі, до речі, вже використовується до 40 % біопалива, а в Україні лише 0,83%, і попит в світі на біопаливо буде тільки зростати. Україна просто приречена стати основним постачальником біопалива в світі. Для цього знадобиться танкерний флот. Країни ЄС роблять велику ставку на річковий флот. Враховуючи, що через українські порти ідуть величезні грузи і кількість їх буде зростати, руйнуючи мости і автошляхи, погіршуючи екологію в Україні. Ми повинні теж зробити ставку на дешевий річковий транспорт. До речі, "НІБУЛОН" заказав на заводі "Океан" 18 барж для перевозки зерна по річках України. Тому пропонуємо терміново розробити "Програму розвитку суднобудування і відродження національного флоту України". Ця програма дасть товчок по виходу української промисловості із кризи. При розробці Програми бажано зосередити увагу на такому важливому факті, що експорт морських транспортних послуг, сформований завдяки експлуатації національного морського тоннажу, котрі впроваджуються Національним товарно-транспортним оператором, є однією із найвисокоефективніших статей доходу держави. Для цього потрібно запровадити український продаж товарів на міжнародних ринках. Установити квоту 50% CIF і 50% FOB з подальшим ростом відсотка продажу товарів CIF, як у всіх розвинутих державах, це дасть можливість притоку іноземних інвестицій в державу (до речі, в СРСР було не менше CIF-70). Враховуючи наведене, це досить серйозне державне питання, і від правильності його вирішення залежить економічний розвиток України. Тому пропонуємо в найближчий термін обговорити його на пленарному засіданні Верховної Ради України за участю Кабінету Міністрів. А перед цим провести громадські слухання з цього питання за участю профспілок, експертів, фахівців.
Опубліковано: газета Український Південь. - № 25. - 2009.
