За першим варіантом на дні штучних морів виявилось близько 740 тис. га родючих земель, заплав першої, другої та третьої терас Дніпра, що за площею перевищують територію таких країн як Голландія і Ізраїль. Внаслідок цього по каскаду дніпровських водосховищ відбулось підвищення рівня підземних вод до 8–10 м, поширюючись на відстань до 50–100 км, від них. порушення гідрологічного режиму на водозбірних площах та впровадження витратних форм зрошення на півдні України призвело до заболочення 260 тис. га, а підтоплення зазнало близько 1 млн га земель [1], що істотно впливає на ґрунтовий покрив і його трансформацію у бік гідроморфності. За другим варіантом знищено найбільші болотні масиви України, що акумулювали поверхневі і ґрунтові води та забезпечували природне функціонування гідрологічної мережі в басейнах малих річок. Нищівний удар водними меліораціями нанесено і по їх руслах, які всуціль були спрямлені у стічні канави, втративши свої господарські і природо-відновні функції. Це потягло за собою знищення більше 15 тис. водотоків малих річок та погіршання гідрологічного режиму в їх басейнах. Розорювання земель, створення малопротічних  ставків, кількість яких в басейнах малих річок досягає 30 тис.,  спричинило їх замулення, піднявши рівень води в середньому по Україні на 1,5 м вище базису ерозії, що створює прецеденти підтоплення і повеней навіть у середньоводні за кількістю атмосферних опадів роки. Україна має 63 тис. водотоків малих річок, з них 95% не перевищують 10 км, що свідчить про вразливість їх басейнів до грубого втручання людини у їх функціонування. Природні енергетичні потоки зазнають ентропії внаслідок   погіршання фітосанітарного стану басейнів малих річок, що пов'язано з деградацією ґрунтового покриву і втратою продуктивності їх заплав та з неухильним знищенням лісів. Площа сінокосів і пасовищ скоротилась до 5,4 млн га, що майже у 4 рази менше від потреби. Площа лісів займає 15,6% території України за оптимальних значень заліснення 25-30% [4]. Із-за знищення лісових фітоценозів, лучних і пасовищних угідь, за нашими підрахунками, Україна щороку не доодержує 260 млн т кисню, а з врахуванням земель в обробітку – 280 млн т. Порушення замкнутості біологічних циклів призводить до щорічного недобору СО2, що становить близько 150 млн т, обумовлюючи недоодержання до 80 млн т сухої біомаси рослин [5].

Порушення біосферних функцій педосфери є глобальною проблемою і вона вимагає неординарного підходу до їх відновлення. Глибокий і системний аналіз екологічної ситуації привів нас до висновку, що найефективнішою моделлю відтворення наземних екосистем є басейн малої річки, як цілісна таксономічна одиниця будь-якого ландшафту та зарегульованого водозбірного природного організму для надання йому імпульсу впорядкування енергетичних потоків та самовідновлення фітоценозів.

Ця ідеологія буде здійснюватись на нових засадах природокористування і землеробства, основою яких є відновлювальні форми ведення господарства. До них належить ефективне  застосування біологічного азоту за рахунок залучення бобових компонентів і азотмобілізівних бактерій, побічна продукція рослинництва і сидерати. Як чинник пом'якшення дії штучних туків – включення їх до складу органо-мінеральних біоактивних добрив, поступове введення замість пестицидів біологічних засобів захисту рослин з розширенням технологій агротехнічного напрямку. Таким чином, в басейні малої річки в процесі його відтворення системно і послідовно виконуються інженерні, культуртехнічні і агротехнічні роботи з проведенням хемо-, біо- і фітомеліорацій.

Програмні принципи і технологічні рішення цієї ідеології викладено нами в монографії «Еколого-техногенна безпека України» [6] та в основних концептуальних положеннях відновлення природи і створення Української екологічної армії [7]. На підставі теоретичної бази та на запит мера міста Миколаєва В.Д.Чайки, нами розроблено конкретні пропозиції по відновленню басейну р. Інгул, яка має ознаки деградації від верхів'я і до впадання її в Бузький лиман. Річка Інгул бере свій початок у лісовій котловині поблизу с. Бровкове, що на Кіровоградщині, має протяжність у 354 км2  з площею водозбору до 9890 км2 та протікає у верхній частині придніпровської височини переходячи згодом у Причорноморську низовину.

Інгул приймає до свого русла 396 малих річок, з них з водотоками менше 10 км – 353, сумарною довжиною 1922 км. Густина річкової мережі 0,23 (в басейні Південного Бугу – 0,33). Найбільші серед малих річок  - Крутоярка, Северинка, Мамайка, Грузька, Березівка, Стовбова, Сагайдак та ін., довжина яких понад  10 км. Більшість малих річок зарегульовано у 29 водосховищ з площею водного дзеркала 2,8 тис. га і об’ємом води 93,3     млн м3 та в 673 стави, відповідно площею 4,93 тис. га і об’ємом 80,9 млн м3.

Від м. Кіровограда до с. Софіївка річка прорізає давній кристалічний масив, має прямовисні береги, круті, скелясті схили. Середня і нижня її течії вже спокійно проходять Причорноморською низовиною, в окремих місцях розділяючись на декілька рукавів, майже втрачаючи течію в густих і розлогих плавнях. Тут річка замулюється і інтенсивно заростає очеретом. На широкому плесі біля м. Миколаєва можлива зворотна течія з моря, внаслідок приходу нагінних вод.

У межах зон санітарної охорони р. Інгул та малих річок розташовані теплоелектростанції, АЗС, заводи, шахти, уранові рудники, а в м.  Миколаєві – суднобудівні підприємства.

Басейни малих річок р. Інгул, як і інших річок України, страждають від тотальної розораності земель, часто аж до урізу води. Звичайним явищем у багатьох місцях є безладно нагромаджені сміттєзвалища. Особливо потерпають річкові води від забруднення, а їх береги від захаращування у межах великих міст і густої мережі населених пунктів. Засоби масової інформації свідчать про фізичне забруднення пляжів і берегової лінії в м. Кіровограді – пляшки, папір, целофанові пакети, колеса, шини, металеві деталі, загиблі і неприбрані дерева “прикрашають” береги Інгулу.

Зарегульованість Інгулу і малих річок майже у 700 водосховищ і ставків перетворило їх водотоки у слабкопротічні і непротічні водойми, а тотальна розораність призвела до катастрофічного замулення.

Спокійний Інгул в місцях посиленого антропогенного тиску майже втратив здатність до самовідновлення і самоочищення. І жителі басейну відсторонено спостерігають за жахливими повенями на Прикарпатті і Закарпатті. Та згадаймо повінь на Інгулі в 1980 р., і скільки тоді лиха зазнали люди. “А нині млява, квола річечка безнадійно «хвора», поволі несе хвилі у небуття. Людина зробила все, щоб її умертвити” – такий вердикт винесено Інгулу у засобах електронної інформації. Але хто дасть гарантії, що нова повінь не повториться в ще більшому масштабі, адже замулення за цей час зросло? Мул на дні річок – це переважно верхній шар ґрунтового покриву, який легко змивається у зв’язку з високою розораністю земель і відсутністю залужених або заліснених захисних смуг вздовж обох їх берегів. збагачений на біогенні речовини мул є поживним субстратом для гідрофільної рослинності, що поволі перетворює окремі місця річки у болото. Якість води тут погіршується, в ній різко знижується рівень кисню, що загрожує життю водних організмів.

Індикатором на забруднення і евтрофікацію води є вміст у ній розчинних форм фосфору: на 1000 кг водоростей витрачається лише 1 кг P2O5, тоді як азоту 26 і вуглецю 106 кг. З довідкової літератури відомо, що вміст фосфору у регіоні Софіївка-Новогорошено-Воскресенське в посушливі літа з низьким коефіцієнтом стоку коливається в межах 0,07-0,177 мг/л води, тоді як посилення евтрофікації починається від 0,2 мг P2O5 на 1 л води. У перезволожені літа вміст фосфору підвищується до 0,471-0,710 мг/л або у 2,35-3,55 рази вище від порогу безпечної концентрації, адже береги водних об’єктів незахищені від лінійного змиву з поверхні дрібнозему і внесених мінеральних та органічних добрив [2].

Плавнево-лиманна зона тягнеться від с. Сторогожено на 57 км, цю частину замеліоровано, і вона має сильно порушений природний ландшафт. В цілому за гідрохімічними характеристиками води від Софіївського водосховища і нижче відносяться до слабкозабруднених, придатних для питного водопостачання, але на вході в с. Воскресенське знову спостерігається низький рівень процесів самовідновлення і самоочищення води аж до Бузького лиману, де вже відчувається підпір його морськими  водами. Хімічне забруднення вод р. Інгул має спорадичний характер і за прийняття Генеральної програми відновлювальних робіт річці цілком реально повернути чисті води. Але зусилля повинні бути адекватними завданій деградації басейну. І не тільки якість води повинна бути рушієм ідеї. Значну загрозу для здоров’я населення басейну несуть малярійні комарі. В м. Кіровограді впродовж 3 років зареєстровано шість випадків тропічної малярії і 13 осіб уже перехворіли нею. Чисельність малярійних комарів в епідеміологічний період тут сягає 40 і більше екземплярів, що перевищує середні показники по Україні. 

Таким чином, напрошується один діагноз – річка Інгул фізично, хімічно і біологічно «хвора», втратила в антропогенно напружених місцях здатність до самоочищення, самовідновлення, але зберігає статус помірно забрудненої води, придатної для споживання, що вселяє надію на майбутнє. Що треба робити?

Є два сценарії розвитку подій – локальний і глобальний.

Сценарій перший – локальний: полягає в принципі – де тонко, там і рветься. Визначаються точки екологічної небезпеки і приймаються заходи з їх локалізації. Наприклад, очищення епідемічно небезпечної акваторії в м. Кіровограді, де виявлено вогнища малярійного комара. На 2008 р. для розчищення Інгулу на протязі близько 750 м виділено 700 тис. гривень, а робота на наступні 10,8 км оцінюється у 3,8 млн гривень. Але в “хворому” тілі річки це, як укол шпилькою або прийняття пігулки там, де потрібне хірургічне втручання в її “живий”  організм. Так само можна розглядати пропозиції щодо очищення русла від мулу і берегів від очерету на колишньому пляжі м. Миколаєва: течія гнатиме хвилі забруднених вод від Вознесенська, що мало потішить відпочивальників. Але як не прикро, локальні сценарії залишаються поки що найреальнішими за їх найнижчої ефективності. І за таким сценарієм практично й здійснюється “допомога” нашим малим річкам по всій Україні.

Сценарій другий – глобальний: є найефективнішим для будь-якої річки, що гарантує їй повне оздоровлення від верхів’я до дельти. Основні засади проекту концепції опубліковано у згаданій монографії та спеціальній літературі за 2005-2009 рр. [5, 6, 7, 9].

Стосовно до загального проекту відновлення басейнів малих річок необхідне розроблення пакету законодавчих і нормативних актів, а також чітке наукове забезпечення та технологічні рішення для проведення культуртехнічних і інженерних робіт, проведення хемо-, біо- і фітомеліорацій. Його втілення було б безпрецедентним рішенням, що започаткувало б відновлення басейнів багатьох річок України, які волають про допомогу з боку людини, яка завдала своєю діяльністю незліченні рани живому тілу природи.  Для цього, очевидно, слід створити на державному рівні Екологічну асамблею для розроблення законодавчих актів, створення інституцій з наукового забезпечення механізму організації і проведення відновлювальних робіт у басейнах середніх і малих річок України.

Конкретні рішення  щодо відновлення басейну річки Інгул полягатимуть у створенні Міжрегіональної наукової еколого-технологічної ради для розроблення і узгодження відповідного проекту, кінцевою метою якого буде екологічно врівноважене функціонування наземних екосистем. На основі одержаної інформації буде розроблено системну програму і комплексні проекти з покращання стану навколишнього природного середовища в басейні річки. Найважливішим завданням першої черги слід вважати те, що можна ефективно досягти  - очищення берегів р. Інгул, водосховищ, ставків від захаращування сторонніми предметами (фізичне забруднення), ліквідація або впорядкування сміттєзвалищ з посиленням кримінальної і адміністративної відповідальності за засмічення. Належить провести інвентаризацію берегової лінії з обов’язковою фіксацією порушень і створення захисних смуг з посівом лучних трав, з насадженням чагарників і дерев для закріплення берегової лінії. Згідно положень Земельного кодексу України, прибережна водоохоронна зона встановлюється для малих річок, струмків, потічків і ставків  площею менше 3 га – 25 м, для середніх річок, водосховищ, водойм і ставків площею більше 3 га – 50 м, для великих річок, водосховищ і озер – 100 м [3]. У випадках, коли ухил берегових схилів перевищує 3º ширина захисної смуги подвоюється. Якщо в басейні р. Інгул цей закон застосувати, то якість води з умовно чистої повернеться до стану чистої.

Комплексно будуть вирішуватись питання заліснення території басейну у відповідності з приведенням його до нормативних вимог для регіону, рекультивації техногенно порушених і опустелених земель внаслідок добування корисних копалин. Будуть розроблені і впроваджені технології докорінного поліпшення луків і пасовищ, які нині перебувають у деградованому стані. Це дасть поштовх для відновлення у басейні знищеного тваринництва на основі фермерських господарств.

На фоні загальної занехаяності природних біоценозів, на перший погляд простий захід – фітомеліорація насправді ускладнюється відсутністю  посівного і садівного матеріалів. Ці функції може взяти на себе Інститут агропромислового виробництва, розплідники, дослідні станції, ландшафтні парки (на підставі державного замовлення).

Ще складніша справа  - розчищення русел  Інгулу і малих річок від замулення. Складність полягає в тому, щоб не понизити базис ерозії в процесі розчищення річок від намулу, що досягається дотриманням необхідних технологічних вимог. Це наукова проблема, і вона піддається вирішенню. Процес очищення русел можливий на сучасному технологічному рівні, адже Європа має відповідні технології і потрібні для цих робіт механізми. Зразу виникне питання: що робити з десятками і сотнями тисяч тонн мулу? І тут будуть ефективні рішення: у залежності від його якості можливе виготовлення добрив, ґрунтосумішей для овочевого, садового і лісового господарств з метою вирощування рослин в контейнерах, використання для глинування піщаних ґрунтів, для створення агроценозів, для виположування ярів, вирівнювання блюдець. Те, що із землі прийшло –  до неї і повернеться, але на науковій основі.

Одне із основних питань – організаційне втілення широкомасштабних і комплексних проектів.  Хто це все робитиме? І тут знайдуться потрібні рішення. Доведеться створити нові робочі місця, відродити старі й забуті луко- лісомеліоративні станції і загони, озброїти їх надсучасною технікою і необхідними матеріалами. І, як на перший погляд, несподіваний, але реальний варіант – створення Української екологічної армії, як інституту відтворення басейнів малих річок і захисту Батьківщини від можливого нападника [7]. Це поштовх для демілітаризації всіх армій світу – адже нинішні біосферні катастрофи вказують на необхідность захисту  людства від стихій і некерованої розбурханої природи. Далі буде не краще, – біосферні збурення і деградація басейнів малих річок торкнулись не тільки України.

Створення екологічної армії дасть поштовх для  залишення частини юнаків і дівчат, що відслужили, в нових поселеннях у сільській місцевості та організації козацьких формувань по підтриманню відтворених ландшафтів, річок і водойм. Нині йде відродження козацтва України і воно органічно вписується у природовідновні функції.

Наступним кроком у майбутньому повинні стати адміністративні реформи за басейновим принципом. В них прив'язкою для адміністративного поділу повинні стати великі ріки (краї), середні (обласні і районні центри), малі річки (в залежності від величини басейну – районні центри, повітові, селищні і сільські ради). Басейновий принцип дозволить підпорядкувати антропогенне навантаження на басейни річок  в екологічно сумісних розмірах та здійснити піклування за їх екологічним станом не абстрактно, а цілком підпорядковано оптимальному функціонуванню кожного басейна. Першою такою експериментальною моделлю може бути басейн річки Інгул.

І найважливіше питання – фінансування проектів. Адже при поступовому розгортанні плану відновлення басейнів малих річок щорічні потреби для цієї справи обійдуться у 50-60 млрд грн за рік. На поточному етапі це буде в межах 5-6 млрд грн, у половину з яких може вкластися Інгул.

Позаяк держава, згідно Конституції України, відповідає за екологічну безпеку її громадян, це повинен бути держбюджет + екологічні фонди, що використовуються за призначенням (нині всі вони  - в загальнодержавному бюджеті) + інвестиції за участю міжнародного капіталу у здійсненні екологічних проектів + багатства літосфери України. Значна кількість громадян і не підозрює в якій багатій країні ми живемо – маємо рідкісноземельні і дорогоцінні метали і камені, алмази, але в розсіяному стані. Геологічна наука знає як їх вилучити. Чому б їм не бути додатковим джерелом фінансування природовідтворення? І ще один важливий резерв – щорічні втрати сільськогосподарської продукції становлять у грошовому еквіваленті 50-60 млрд грн за рік.

І нарешті, для реального здійснення проекту відновлення басейнів малих річок назріла необхідність створення єдиного Державного іпотечного кредитного Земельного банку, куди будуть збігатися платежі з цільовим призначенням на розвиток агропромислового комплексу і природоохоронні заходи, включаючи й басейни малих річок.

Настав час для організації на державному рівні фінансової, законодавчої, нормативної і наукової баз відновлення басейнів малих річок та початку відродження природи з річки Інгул. Чим раніше схаменемось і подамо руку допомоги природі, тим швидше вона захистить нас від катаклізмів, стихій та віддячить процвітанням нашого рідного краю – України.

Висновки

1. За модель відтворення наземних екосистем прийнято басейн річки Інгул, протяжністю 354 км, що включає 396 водотоків малих річок з ознаками деградаційних процесів русел, заплав і водозбірних площ внаслідок глобальної розораності, зменшення лучних угідь і лісів.

2. Визначено басейн малої річки як основну таксономічну одиницю будь-якого ландшафту, який підлягає системному відновленню ґрунтового покриву і фітоценозів шляхом проведення культуртехнічних, інженерних і агротехнічних робіт, хемо-, біо- і фітомеліорацій з наданням однакових пріоритетів як землям в обробітку, так і природним біогеоценозам.

3. Відтворення басейнів малих річок заслуговує на основну увагу з боку екологічної політики держави як об'єктів екологічної її безпеки та для уникнення загрози повеней внаслідок підвищення базису ерозії в них на     1,5 м і вище та зарегульованості малих річок у слабкопротічні ставки.

4. Пропонується створення Міжрегіональної наукової еколого-технічної ради для розроблення і узгодження законодавчих актів, нормативів, технологій та бізнес-планів для відтворення басейнів малих річок на окремих моделях з подальшим тиражуванням.

5. Послідовність відтворення басейнів р. Інгул і малих річок полягає у ліквідації фізичного забруднення в наземних екосистемах, розчищенні русел, відведенні, залуженні і залісненні захисних смуг, відтворенні родючості ґрунтів у заплавах і відновленні лісових насаджень згідно існуючого законодавства в Україні.

6. Для подолання негативних наслідків господарювання людини в басейнах малих річок пропонується створення Української екологічної армії, козацьких поселень, проведення адміністративних реформ за басейновим принципом, організації іпотечного земельного банку України з концентрацією в ньому коштів плати за землю, екофондів та залученням інвестицій на природоохоронні цілі.

Список літератури

1. Бабій Я. Основи екології і соціології. – Львів: Афіша, 1999. – 210 с.
2. Вишневський В.І. Річки і водойми України. Стан і використання. – Київ: Віпол. – 2000. – 376 с.
3. Земельний кодекс України. – Київ: Аттіка, 2001. – 96 с.
4. Коржнєв М.М., Андріївський І.Д. та ін. Природо-ресурсний аспект розвитку України. – К.: КМ Academia, 2001. – 108 с.
5. Дегодюк Е.Г., Дегодюк С.Е., Гуральчук С.З. Трансформація біосферних функцій педосфери у процесах кругообігу біогенних елементів у антропогеннопорушених фітоценозах // Живлення рослин: теорія і практика. – К.: Логос, 2005. – С.11-31.
6. Дегодюк Е.Г., Дегодюк С.Е. Еколого-техногенна безпека України. – К.: ЕКМО, 2006. – 305 с.
7. Дегодюк Е.Г., Дегодюк С.Е. Основні концептуальні положення відновлення природи і створення Української екологічної армії. – К.: Основа, 2009. – 19 с.
8. Дегодюк Е.Г., Дегодюк С.Е. Екологічний стан басейнів малих річок і здоров'я населення України /Науковий вісник. – К.: НАУ, 2005. – Вип.81.  – С.168–174.
9. Мельничук Д.М., Боголюбов В.М., Дегодюк Е.Г. та ін. Управління поверхневим стоком сільськогосподарських територій та вдосконалення систем моніторингу в басейнах малих річок. – К.: НАУ, 2007. – 58 с.